НОНКОНФОРМІЗМ?

"Хто ми є? Діти чиїх батьків? Ким й за що закуті?"

   

                     

  Коли лунають фрази типу: "Ти будеш там життям ризикувати, а хтось на канарах жируватиме",- не можу стриматись від гніву. Виникає таке враження, що єдина ціль, яку переслідують такі мовці - критикувати можновладців, вибачте на слові, "лижачи їм одне місце". Чим є така поведінка, як не потуранням злочинному режимові? І якщо із злочинною бездіяльністю (ще частіше - із злочинною діяльністю) вищих щабелів стратифікації ми ще якось звиклися (хтось змирився, хтось бореться), то бездіяльність з боку громадян - ось що є насправді нашим Вельзевулом і прокляттям. Виникає питання: ЗАРАДИ КОГО  вже покладені тисячі життів? Доки КОЖЕН із нас не візьме відповідальність за свою державу на себе, нічого в нас не зміниться, нас і далі хитатиме, мов човен, між чиїмись політичними домовлянками, корупцією, безкультурністю та сепаратизмом. Сепаратизм, навіть штучно створений, це ознака не лише слабкості політичної волі, а  й насамперед слабкості кожного окремого українця. Відсутність власної гідності, самоідентифікації, небажання брати на себе відповідальність, страх залишитись без і без того мізерних соціальних благ. А ще століття тому видатний українець Михайло Булгаков (хоч вбийте, чим він менш українець за Гоголя, котрий так гарно вимальовує Вєлікоросію у "Мертвих душах"? Булгаков, що так в листах ненавидить Москву? Саме до неї (не в будь-яке інше місто світу) зганяє всю нечисть в "Майстрі"? І все життя проносить в серці рідний Київ?) говорив актуальні сьогодні слова: "Главное, никогда не терять чувство собственного достоинства". А ми досі слухаємо Ані Лорак, що в Пітєрі співає під барабанний акомпанімєнт грігорія лєпса на паті місцевого божка-олігарха. Ми підспівуємо “На лабутенах” - пісню досить сумнівної моральної вартісності. Ми збираємо палаци на таїсії повалій, забуваємо лободам щойно куплені квартири в москвах. А яка істерика зчинилась на деяких каналах, коли стало відомо, що під заборону можуть потрапити радянські мультфільми. Комусь ностальгія за дитинством дорожча-таки за Україну (хоч занадто гостро, але по-суті так і виходить).

     Або ж коли хтось пропонує відділити колючим дротом окуповані нині території, моя рекція теж не позитивна. Віддай шматок — віддтяпають увесь пиріг, це по-перше. А по-друге, заради чого тисячі жінок стали вдовами, дітей — сиротами? Заради чого стануть інвалідами десятки тисяч мужніх воїнів-чоловіків та геть молодих хлопців, котрі повинні з коханими на побачення ходити, а не пізнавати градівсько-смерчівську науку? Так, влада не робить нічого, аби дана війна переможно закінчилась, de-fаcto, у нас і війни нема, а так,  суперечлива для розуміння абревіатура “АТО”. І нас дурять: за Конституцією якої це держави (точно не України) президент має право опікуватись АТО, як це робить наш гарант,    роль Міністерства оборони в боротьбі з тероризмом хтось може мені пояснити?  Хіба у нас немає спеціального антитерористичного органу, під трьохбуквенною назвою СБУ? Вам не здається, що гарант Конституції відверто на неї ж плює? Чи Основний Закон для нас не Закон? Але саботаж влади не має бути прикладом для наслідування громадян. Це варто розуміти і тим, і іншим.

   Повторюсь: доки КОЖЕН із нас не візьме відповідальність за свою державу на себе, нічого в нас не зміниться. А от Україну ми можемо втратити. Надихнувшись біблійними "Богові - боже..." скажу: "Миру - мирне, а війні - воєнне". Досить жити із заплющеними очима. Досить бути жебраками перед владою, які сумирно мовчать за свої стабільні бюджетні зарплати "до пенсії". Коли ми тільки критикумо владу (в жодному разі не кажу, що цього робити не треба, адже «НОСІЄМ СУВЕРНІТЕТУ І ЄДИНИМ ДЖЕРЕЛОМ  ВЛАДИ В УКРАЇНІ  Є НАРОД» (стаття 5 Конституції України), А НЕ МОЖНОВЛАДЦІ, а так як ми наділили їх певними повноваженнями, то мусимо вимагати від них підзвітності),а ми залишаємось бездіяльними. А тепер секунду: отже, ми ж такі ж популісти, як і ті, кого ми тролимо. У нас далеко не все добре, і з цим треба боротись. Кожному. По-своєму. Не перекладаючи відповідальності на когось. І нехай моральним законом стануть для нас слова Великого Провідника С. Бандери: "Вчіться війні з молоду, щоб старість у мирі прожити". Для початку давайте хоча б диванносотенство в собі поборемо. Бо "ти сам собі країна". І ще одне: не забуваймо Сотню, Кіборгів та інших Героїв. Світла пам'ять про них та гідне життя для живих — справа нашої честі.

595 Перегляди